Плетіння з лози, рогози та соломи
Плетіння — одне з давніх занять людини. Воно виникло, як і кераміка, раніше, ніж обробка дерева, металу ,що вимагали спеціальних знарядь праці . Земельні простори Яворівщини багаті на різні лозові породи. В болотистих і лісових заростях, в заплавах рік, над ставами і озерами ростуть кущові породи рогози. Гілки лозових і рогозових рослин еластичні, добрі для згину і придатні для дрібного поділу, зняття кори, зручні для різного напряму переплетінь. Міцні і гнучкі пагінці ліщини використовувались для плетіння огорож . Лоза йшла переважно на виготовлення кошів, бочок, кошиків, меблів тощо . З соломи виплітали бочки на зерно, килимки, капелюхи. Рогозу використовували для плетіння рогож-килимків під ноги і на стіни, полотен для решіт, стрічок для меблі втощо .
Віками нагромаджувались технічні прийоми обробки і розуміння матеріалу для плетіння, вміння добути з нього практичну доцільність і художню досконалість. Про масове виготовлення плетених виробів на Яворівщині засвідчують архівні та літературні джерела.
В 1896р.в місті Яворові 215 сімей виробляли плетені предмети з цілоїі і розділеної лози та з ликових пасочків, а 52 сім’ї виплітали мати.
Природно ,що попередній віковий шлях розвитку плетіння був основою для його масового поширення в кінці XIXст.і виділення окремих осередків: Вільшаниця, Наконечне і Яворів.
В Наконечному виплітали з лика полотна для решіт, коші для господарських потреб; з лози — «колупішки» для возів і саней, різноманітн ікоші; з соломи — бочки для збіжжя, капелюхи ,килимки на сті-ни і для витирання ніг тощо .
Майстри з села Вільшаниця виробляли кошики, килимки на підлогу і на стіни. З часом перевагу набрало виготовлення плетінок — пасочків, стрічок —«метрів» (назва йде від вимірювання їх метрами), які використовували для капелюхів, килимків, кошиків та декорування меблів.
Скупники продавали їх на місцевих ринках, відправляли в Берлін, Бухарест та інші міста Європи. Це невипадково. Бо в Англії, Німеччині, Австрії
Початок XXст. Ознаменувався успішними спробами удосконалення художніх форм плетених виробів.
Плетінки майстрів з села Вільшаниця використовувались для декорування книжкових полиць, крісел, столів, лав-диванів тощо .
В усіх інших селах району виплітали загорожі, бочки та багато речей, необхідних у побуті.
Значно складнішою технікою плетіння з рогози та її різновидів виготовляли майстри тапочки — «рогозянки . Їх плетіння поєднує різні техніки — «в прутик», «в кружки», «в кіску», що творить орнаментальні смуги рельєфного й ажурного характеру. Це єдина форма плетених виробів, яка сьогодні масово виготовляється народними майстрами сіл Вільшаниця і Шкло.
Зручним для плетіння матеріалом була солома. Заздалегідь, ще на ланах, перед дозріванням жита, пшениці визначалось, з якою метою їх стеблини будуть використані. Для плетіння із соломи капелюхів, шкатулочок, кошиків та інших дрібних виробів зрізали стеблини жита ,пшениці перед дозріванням в росяні ранки. «Тоді стеблини м’якенькі і золотисті», — пояснюють майстри. Призначення виробів з соломи визначало і техніку їх плетіння.
Капелюхи, сумочки, шкатулки плели із стеблин соломи двома техніками: «в зубці» і «в кіску». Готові стрічки зшивали, відповідно формуючи прямокутні чи круглі форми виробів. Так, для капелюхів стрічки починали зшивати з дна, робили коло і переходили легкими лініями згину до формування
капелюха. Такі вироби захоплюють гармонійною єдністю кольору і текстури. В соломі намагалися показати її природні властивості. Її інколи вибілювали перед плетінням на росі і сонці або в хімічних розчинах. Змочували солому теплим розчином — «лугом», щоб її розм’якшити і сприяти кращому фарбуванню. Кольорові стеблини використовували для плетіння орнаментальних смуг в жіночих капелюхах, кошиках.
Народні майстри Яворівщини вміють працювати з різними матеріалами для плетіння і використовувати їх художні можливості. Вироби з лози, рогози і соломи різновидні за формами, прийомами декорування і колориту. Вони становлять цікаву ділянку українського народного мистецтва.